Ілюстративне зображення із сайту Pixabay
Україна отримує від світу близько 40 мільярдів доларів на рік
Ситуація складна. Ми перебуваємо зараз у скруті, але очевидно, що все могло бути б іще гірше. Триває війна, яка всіма визнається як війна надзвичайної інтенсивності, тому очікувати на економічне зростання геть не випадає. Як ви оцінюєте поточну ситуацію?
Насамперед, я б сказав, що і до початку повномасштабного вторгнення Україна не відносилася до заможних країн. Слід це визнавати. Наш ВВП на душу населення був близько 5000 доларів США. І це щось подібне до того, що є в Камеруні, Венесуелі, Тунісі, Єгипті. Ми були в другій сотні країн за рівнем добробуту. Відповідно, 2022 рік ще більше поглибив цю проблему. В 2022 році у нас було падіння економіки майже на 30%. Лише впродовж останнього року було невеличке відновлення близько 5%.
Але після 30% падіння – це означає, що ми навіть не претендуємо поки що на рівень 2021 року. Безумовно, така ситуація з виробництвом, з рівнем ВВП не може не позначитися на рівні життя громадян. Слід дійсно відзначити, що пом'якшує цю проблему величезна міжнародна фінансова допомога. Ми отримуємо від світу близько 40 мільярдів доларів на рік для покриття наших бюджетних видатків, бюджетного дефіциту, насамперед, соціальних витрат. Фактично, всі кошти, які надходять в бюджет, майже 100%, витрачаються суто на військові потреби. А вся соціальна складова, дороги, школи, медицина та інші соціальні видатки фактично фінансуються коштом партнерів.
Схильність до заощаджень дуже важлива. Але…
Які тенденції щодо образу чи способу життя українців під час війни ви б відзначили? Згідно з різноманітними опитуваннями, українці нині воліють заощаджувати кошти, що загалом непогано. Але нині для того, щоб заощаджувати, українці відмовляють собі навіть в їжі, в одязі, в інших потребах.
У принципі, схильність до заощаджень дуже важлива. І в цілому це зазвичай позитивно для економіки. Але у нас ця схильність до заощаджень має іншу природу. Зазвичай ця схильність пояснюється тим, що люди відкладають кошти на великі майбутні покупки. Або відкладають в недержавні пенсійні фонди, або планують будувати заміський будинок. І заради цього заощаджують. Звичайно, у нас нині природа заощаджень дещо інша. Люди відмовляються від частини сьогоднішнього споживання, тому що є велика непевність щодо майбутнього. Відповідно, вони хочуть мати запас. Суто для того, якщо, приміром, ситуація погіршиться, тоді звернутися до цих заощаджень. Тобто природа цих заощаджень не така, як в розвинених країнах заради великих майбутніх капітальних витрат. А через невизначеність, пов'язану із війною.
В Україні за минулий рік 10 000 людей задекларували, що заробили 1 млн грн
Водночас в Україні за минулий рік 10 000 людей задекларували, що вони заробили 1 млн грн. У нас є певне розшарування, тому потрібно враховувати різні можливості і настрої суспільства. Впродовж травня ми бачили, як поступово повзе курс гривні. Зараз він уже перевалив за 40 гривень за долар, а можливо навіть і за 41 грн. Що це означає? Як ми будемо почуватися влітку?
Насамперед, я хотів би порадити слухачам слідкувати за двома курсами: яким він є на міжбанківському ринку, і яким він є на готівковому ринку. Коли цей готівковий курс аж надто починає відриватися від міжбанківського, варто сприймати це, як певну спекулятивну складову. Щодо курсу, варто сказати, що в сьогоднішніх українських умовах це питання не стільки економічне, скільки політичне. Я маю на увазі, що є найбільший гравець – це Національний банк України. Він має понад 40 млрд доларів у резервах, і він може як утримувати курс, так і давати йому потроху девальвувати, знижувати курс гривні до долара.
Слід зазначити, що коли наше Міністерство фінансів отримує фінансову допомогу від партнерів, то, в принципі, йому цікавіше, щоб курс гривні трішки просів. Тому що, коли ти отримуєш мільярд доларів, і тобі потрібно профінансувати певні обіцяні соціальні видатки, то коли курс 40, ти можеш поміняти цей мільярд доларів на 40 млрд грн. А якщо курс 41, можна міняти на 41 млрд грн.
"Я не очікую, що у нас буде суттєва девальвація"
Це виглядає як, певною мірою, даруйте, ошуканство. Адже українці заробляють все ж в гривні, відповідно наші статки, наші заробітки знецінюються.
Зараз справді досить напружена ситуація з бюджетом. І власне ви вже можете почути розмови про підвищення податків. Ці розмови пов'язані винятково з тим, що грошей не вистачає. Міністерство фінансів вже декларує, що воно не знає, як до кінця року закрити певну діру близько 5 млрд доларів. Крім того, грошей не вистачає навіть для того, щоб зробити замовлення і оплатити його у наших оборонних підприємств, здатних виконувати замовлення.
Зараз шукають компроміс, який, очевидно, більшості подобатися не буде. Я не очікую, що у нас буде суттєва девальвація. Восени ми напевно зможемо побачити курс 41.50 - 42 грн за долар до кінця року. Я думаю, що не більше. Адже ще більша девальвація занадто розганяє інфляцію. Але тим не менше, вже зараз видно, що це також використовується, як один з інструментів роботи з бюджетом. Ця планомірна девальвація дозволяє, в тому числі, здійснювати більші гривневі бюджетні видатки.
Тому девальвація для нас є звичним явищем. Великої девальвації, скоріш за все, не буде, якщо не буде якихось форс-мажорів. Але тим не менше, слід розуміти, що поступова гривня, скоріш за все, здаватиме позиції. Не так економічно, як політично. Національний банк міг би і сьогодні залити міжбанківський ринок валютою, але не робить це, тому що планомірно контрольовано послаблює гривню.
Про розвиток буде йтися лише після війни
Чому українці біднішають? Чому їхні статки зменшуються? З чим це пов'язано: із безробіттям, знеціненням зарплат?
Насамперед, методологія Світового банку визначає межу бідності за доходами в доларовому еквіваленті. Відповідно, коли ми бачимо девальвацію, ми розуміємо, що ця межа одразу посувається певним чином. Тобто для того, щоб не вважатися бідним, треба мати гривневий дохід більший, ніж це було вчора. Ми довго жили з курсом 36 гривень за долар, після девальвації, відповідно, ця межа посунулася.
Якщо говорити про економіку в цілому, то в поточних умовах важко розраховувати на бурхливе зростання чи щось подібне. Тому що є дефіцит робочої сили в дуже багатьох галузях. Також ніхто не буде інвестувати в тривалі довгострокові проекти з прицілом на роки. Ми вже бачимо велику кількість незакінчених проектів, невідновлених будівництв тощо. В принципі, в поточних умовах для економіки більше завдання – зберегтися на певному рівні і не падати. І це вже непогано, тому що інвестицій, як таких, немає, розвитку і довготермінових планів також немає, також з'являються проблеми з безперервністю виробництва через електрику. Використання певних джерел типу генератора – це збільшення вартості цієї електрики. Тобто якихось чинників, завдяки яким економіка має суттєво рости, насправді немає.
Економіка на сьогоднішній день працює для того, щоб забезпечити певну зайнятість, щоб забезпечити насамперед потреби армії і, разом з допомогою наших партнерів, фактично вистояти. А про розвиток і про відновлення буде йтися лише після того, як війна буде закінчена.
Чи можете ви прокоментувати збільшення тарифу на електроенергію, сполучивши економічну основу та соціальний аспект? Як це все відіб'ється на економічній ситуації і на добробуті громадян?
Підняття тарифів вдарить по тих людях, у кого тарифна частка, частка оплати комунальних послуг є значною відносно їхніх доходів. Якщо це підвищення тарифів відбувається таким чином, що субсидіюються найнезаможніші верстви населення, то ситуація може бути згладжена. Тому що в ситуації з тарифом, який нижче собівартості, також є свої нюанси. Коли найбагатші фактично купують цю електрику за ціною, нижчою собівартості, що також неправильно. Відповідно, підняття тарифів ще пов'язано з великими капітальними інвестиціями, які викликані, насамперед, знищенням російськими агресорами частини нашої енергетики. І про це заявляється, що ці інвестиції вже потрібно фінансувати, а коштів в бюджеті на це фактично немає. Якщо це фінансувати, значить зняти з соціальних статей бюджету. Рішення однозначно складне, рішення однозначно непопулярне. Яким буде його реалізація, залежить від того, як спрацює з цим рішенням система субсидіювання найбідніших верств населення. Якщо спрацює, можливо, це питання не стане таким критичним.
