День Конституції. Єлизавета Усатенко, Суспільне Культура
Конституційний процес тривав 6 років
Ви були одним з тих, хто брав участь у створенні і ухваленні української Конституції. Чому її ухвалили так пізно?
Існує такий міф, що Конституція — документ однієї ночі. Насправді це не так. Конституційний процес тривав 6 років, починаючи саме із 1990-го року, коли Верховна Рада ХІІ скликання, потім І скликання ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Це було 16 липня 1990 року. І в цій Декларації написано, що вона є основою для нової Конституції. Отже Верховна Рада І скликання не просто започаткувала процес конституційний, вона розігнала цей процес, вона зробила величезний внесок у цей конституційний процес. І першим таким моментом треба назвати 24 жовтня 1990 року. Тоді в 1978 року у Конституції УРСР були внесені такі зміни:
1. Ліквідована ст. 6, яка закріпляла монополію комуністичної партії;
2. Внесені положення, які відкривали простір для запровадження багатопартійної системи;
3. Було проголошено верховенство українських законів;
4. Судова система і інститут прокуратури були усамостійнені, бо раніше в Москву ниточки тяглися;
5. Були створені положення про Конституційний Суд України.
Такі були тоді ще, в Радянському Союзі, радикальні зміни тієї Конституції. І у цей же самий день 24 жовтня 1990 року Верховна Рада утворила Конституційну комісію, яку зобов'язала підготувати проєкт нової Конституції. Ця Конституційна комісія засідала уже 1 листопада. І 4 грудня вона уже представила на розгляд проєкт концепції Конституції. І ще 1 лютого 1991-го року було ще одне засідання і отам уже з'ясувалися оці всі розбіжності між прокомуністичними, комуністичними і національно-демократичними силами. Тоді вів це засідання голова Верховної Ради Леонід Кравчук і він сказав в той час, що ситуація зараз дуже складна у Радянському Союзі і в республіці, що вона дуже швидко змінюється, що на політичній карті з'явилися багато різних політичних партій, що інтенсифікується робота над укладанням союзного договору. Тому він сказав, що треба не поспішати із ухваленням нової Конституції. Демократична частина Конституційної комісії з цим не погодилася і багато депутатів, які були присутні, як члени комісії, вони так само виступали за те, що навпаки — треба прискорити розробку і ухвалення нової Конституції. Уже цей приклад показує, що навколо Конституції точилася дуже жорстка політична боротьба. Вона була зумовлена кількома факторами: ліві сили завжди були промосковські і завжди воліли жити в цьому російському ізоляціонізмі. Національно-демократичні сили хотіли незалежної держави і нова Конституція — це розрубування цієї пуповини, яка в'яже Україну і Росію, тобто Російську імперію. Це підведення такої риски під тим радянським комуністичним періодом, після якого відкриваються можливості для побудови демократичної держави, яка орієнтується на політичну культуру Заходу, а не на варварську культуру цього Сходу. Цей процес стримували соціалісти, комуністи, цей процес через свою п'яту колону стримувала і Росія, тому що Росія чудово розуміла, що нова Конституція якраз і виводить Україну або створює умови, щоб Україна вийшла з-під російського впливу. І ще проявилися багато різних речей: протилежне бачення того, як треба організувати державне правління. Наприклад, для соціалістів, комуністів європейський парламентаризм виглядав вертикальною підпорядкованістю рад нижчих рівнів радам вищих рівнів. І тут був владний інтерес лівих сил, бо таким чином вони б всю владу підвели під Верховну Раду, а ми ж говоримо про те, що влада має бути організована за демократичними принципами, що вона має бути організована за принципом розподілу влад на законодавчу, судову і виконавчу владу, що ми запроваджуємо місцеве самоврядування, що багато повноважень, які раніше належали Верховній Раді чи іншим органам державної влади на рівні республіки, що це все треба передати громадам, люди самі повинні самоорганізовуватися і мати ці повноваження і ці права. Тому треба говорити про дві речі:
А саме - вплив Москви через свою п'яту колону. Це якесь прокляття для України, що ми так довго ніяк не можемо позбутися цього впливу. Ба більше, всередині самої України комуністичні, проросійські сили не хотіли мати нової Конституції, бо вони ще думали про той Радянський Союз.
Національно-демократичні сили були в опозиції: сотня із 450
Ви згадали про комуністів, про протистояння…
Національно-демократичні сили були в опозиції, нас була сотня з 450 чоловік. Були десь так від сотні до півтори сотні таких ортодоксальних комуністів, а решта були члени партії, які вже розуміли, що вітри дмуть уже з іншої сторони і в іншу сторону. Тому розклад був тоді у Верховній Раді дуже цікавим, строкатим і треба було шукати якісь точки дотику.
Конституція — важлива подія в історії української нації і в історії українського державотворення, тому що це установчий документ, один з таких найважливіших документів.
У нас якось так повелося, що ми віддаємо належне Верховній Раді ІІ скликання, бо вона проголосувала за Конституцію. Тобто самим фактом ухвалення Конституції ми всю славу віддаємо тим депутатам.
Але ж депутати І скликання могли це зробити чи ні?
Цього вони не зробили. Вони могли, але цього не зробили. Але Верховна Рада І скликання феноменальну роботу проробила в цьому конституційному процесі. Дуже багато з того, що було зроблено І скликанням Верховної Ради перейшло у спадок якраз Верховній Раді ІІ скликання. Це не тільки заслуга депутатів. Над Конституцією працювали найкращі наші правники, які були в Україні — конституціоналісти. І вони писали ці статті, вони розробляли структуру концепції, структуру самої Конституції, ми до них дослухалися, ми адаптували ці всі їхні розробки до нашої політичної ситуації. Це такі, як Леонід Юськов, Микола Козюбра, Володимир Василенко, Володимир Шаповал, Мартиненко і багато інших. В цей день якраз ми повинні згадувати цих людей не тільки через їхній внесок у конституційний процес, а й як приклад такої інтелектуальної роботи тодішньої влади, тому що з кожною Верховною Радою це бажання депутатів почати історію з себе просто руйнує інституційно нашу державу. Ми прислухалися до спеціалістів: того, чого ми не знали, ми брали у спеціалістів, того, чого ми не знали, ми вчилися навіть в Національному університеті імені Т.Шевченка, щоб зрозуміти, що таке юридична матерія, що таке право, підготувати себе професійно до цієї депутатської роботи.
На фото в студії Радіо Культура Наталя Грабченко та Іван Заєць
Ліві сили сподівалися на реванш, тому так затягували з ухваленням Конституції
Дійсно було 15 варіантів проєктів Конституції?
Було багато проєктів Конституції. Ми повинні йти по лінії офіційній. Створена була Конституційна комісія, вона напрацьовувала ці всі документи, вона ухвалювала рішення, щоб внести ці документи на розгляд Верховної Ради, тому що перший етап конституційного процесу завершився восени 1993 року. Тоді тривала велика боротьба всередині самої України між виконавчою і законодавчою владою і тільки започаткувався другий етап цієї роботи після дострокових виборів Верховної Ради та президента в 1994 році. І тоді восени 1994 року було ухвалене рішення про створення нової Конституційної комісії, були співголови президент Леонід Кучма і голова Верховної Ради Олександр Мороз і ця комісія почала працювати. Вона створила робочу групу. Був період шаленої боротьби між лівими силами і демократичними силами, що нам довелося навіть відступ зробити у цьому процесі і ухвалити так званий Конституційний договір. А вже Конституційна комісія ухвалила в березні 1996-го року рішення про те, що ми даємо варіант Конституції. 20-го числа внесли її у Верховну Раду. Верховна Рада розглянула це питання і 5 травня 1996 року утворила тимчасову спеціальну комісію, яка була у статусі головної. І ця тимчасова спеціальна комісія починала переробляти той варіант, який підготувала Конституційна комісія, Верховною Радою ж і створена. Я вважаю, що тоді спрацював трошки не стільки професіоналізм, скільки якийсь переляк за те, що ухвалення нової Конституції, та ще й з двопалатної може призвести до радикального оновлення Верховної Ради. Хоча були механізми, які казали, що верхня палата обирається, а нижня палата продовжує свої повноваження до закінчення строку своїх повноважень за попередніми виборами. І спеціальна тимчасова комісія почала зводити ці всі повноваження двох палат до однієї палати, десь в якихось місцях трошечки покращений був варіант Конституційної комісії, але в цілому було трошки погіршення. І вималювалися кілька вузлових питань цієї політичної боротьби.
А саме, право власності, зокрема право приватної власності на землю. Оскільки ліві сили завжди були за державну власність, демократичні сили були за приватну власність — це те, що властиво українцям із давніх давен, далі - питання символіки, організація самої влади, звісно питання мови та питання Автономної Республіки Крим.
Ці питання вирішувалися уже остаточно саме у цю “конституційну” ніч. Вдалося вирішити питання приватної власності, потім питання організації влади і форми державного правління, а от питання мови, питання символів і питання Автономної Республіки Крим там навіть в пакетому варіанті вирішувалися ці питання — воно зашкалювало. І вже в остаточному варіанті було ухвалено саме ті формулювання, як компромісні.
А чому ліві сили, живучи 5 років в незалежній державі, гальмували процеси?
Я думаю, що сподівалися на реванш. Бо ці всі ліві сили ногами і руками були із Москви. Це був головний елемент п'ятої колони Москви в Україні. Вони й зупиняли цей процес. Вони вважали, що якщо державними символами української держави будуть наші традиційні національні державні символи, такі як синьо-жовтий прапор, тризуб, гімн "Ще не вмерла Україна" — то це остаточний відрив. Бо чия символіка, того і влада.
Щодо питання Криму…
Воно потім спрацювало в історії негативно. І це теж прогнозувалося. Це питання вирішувалося ще 12 лютого 1991 року, коли було запроваджено цей статус Автономної Республіки Крим. Це була боротьба тієї самої Росії. Вони знали, що треба закласти якусь таку автономію, яка не є природною. І через неї починати нарощувати ці всі суперечності у суспільстві.
Питання мови…
Питання мови знову ж таки було ключовим. Бо сильнішої зброї, як мова, немає для захисту своєї нації, для її розвитку. Найпотужнішим фактором нації і державотворення є мова. Але Росія теж розуміла значення цієї мови і вона завжди підважувала цей статус української мови, як єдиної державної мови. Тому десята стаття Конституції, яка визначала, що українська мова є єдиною державною мовою, вона й стала великим подразником у цьому конституційному процесі.
Свою державу ми творили у річищі європейської державотворчої традиції, а для європейського державотворення характерним є національний тип держави, тобто тоді, коли мова, традиція, звичаї титульної нації складеться в основу суспільної організації, державної організації. Ми так само творили Україну, як національну державу, де титульною нацією є українці і їхня мова, їхня традиція, їхні звичаї повинні бути от якраз в основі суспільної організації. Саме із цього принципу і випливає державність української мови. І це зафіксовано у Декларації про державний суверенітет України. Ми самим фактом створення держави у 1991 році відновили нашу державність. Наш процес вкладається у шкалу європейських цінностей і ми повинні, відповідно, так і підходити.
Наша Конституція відповідає тим європейським стандартам, які є сьогодні у Європейському Союзі
Чи правда, що упродовж 15 годин простояв за трибуною Верховної Ради батько української Конституції Михайло Сирота?
Це дійсно так. Він взяв на себе велику роботу, тому що він диригував цим процесом.
Я б хотів, щоб ми поговорили про сам потенціал цієї Конституції. Наша Конституція відповідає тим європейським стандартам, які є сьогодні у Європейському Союзі. Цей факт, який ніхто не може відкинути, що наша Конституція до сьогоднішнього дня ще не вичерпала свого потенціалу. Тому немає потреби сьогодні там радикально щось із нею робити. І ми це знали, що будуть такі турбулентності, що треба забезпечити стабільність політичної системи нашого законодавства, тому ми і сформували принципи ще на рівні концепції Конституції, такі як постійність цієї Конституції, що не так легко її змінити, що Конституція має положення прямої дії, що вона може використовуватися, як і інше законодавство в судовій практиці. Ми думали про те, що будуть такі часи, коли треба буде забезпечити саме стабільність нашої держави на конституційному рівні і заклали механізми, щоб потенціал Конституції весь час поглиблювався, посилювався, збільшувався.
Влада має бути прикладом для пересічних громадян. Якщо ти уже склав присягу, як народний депутат або як президент, або як державний службовець, то ти повинен відповідати тому, що ти поклявся людям дотримуватися Конституції України, законів України, дбати про добро нації, підвищувати авторитет України на міжнародній арені.
Не чіпаймо Конституцію, бо проблема не в якості Конституції. Проблема сьогодні у нашій низькій правосвідомості, у небажанні жити за приписами Конституції. Політики повинні бути прикладом, вони повинні розуміти, що піраміда відповідальності така, що той, хто на горі, той має більшу відповідальність, юридичну відповідальність, яка включає в себе і кримінальну відповідальність.
Українці виходять з-під російського впливу ще повільно, але вже відходять
Конституція має таку норму, як поправка, зміни, доповнення…
Це теж проблема. Чому? В нас кожна влада, яка приходить, вважає, що попередники не те робили або взагалі чогось не робили. І що історія починається саме з них. І оця турбулентність щодо Конституції завжди виникає при новому президенті. Тому кожен тягне на себе, що щось треба переробити. І от якраз зміна форми державного правління з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську — це і є прикладом волюнтаризму. Цей процес не був юридично завершений. Тому такі зміни, які допускаються через незавершеність юридичного процесу — це дуже погана практика, її треба засуджувати, її треба відкидати.
Ми дізналися, що Путін читає нашу Конституцію…
Він зацікавлений в тому, щоб зруйнувати українську державу і при першій нагоді він буде спотворювати суть цих речей і буде казати, що це не народ, що українська держава — це не українська держава, що української мови немає. Вони це все будуть робити, щоб образ нашої держави, нашого народу спотворювати. Тому ми теж повинні думати про ці всі речі. Бо війна йде не тільки на фронті, а й всередині самої України, там, де є п'ята колона російської держави. Війну Росія точить і на Заході проти України.
Для нас важливо сьогодні зберегти нашу державу, бо якщо ми не збережемо державу, то ми не будемо мати свого народу. Українці — люди вільні, відповідальні, які знають, що вони роблять. І я все-таки бачу, що багато змінилося у ментальності наших людей. Вони вже виходять від цього російського впливу ще повільно, але вже відходять.
