Ілюстративне фото: facebook/UALandForces
"Паритет щодо артилерійських боєприпасів у нас зараз складає 1 до 2"
Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський провів зустріч з міністром оборони США Ллойдом Остіном під час його візиту до Києва, де зокрема обговорили потребу встановлення паритету з ворогом у військовій техніці та боєприпасах. Наш фронт величезний, протяжністю понад 1000 км. Настільки він дозволяє говорити про паритет і що взагалі означає це слово?
Щодо цифр. 1350 км – лінії активних бойових дій. Понад 1000 км – це лінія держкордону між Білоруссю та Україною, а відповідно – це поле потенційної битви. Звісно, що ситуація на полі бою надзвичайно динамічна і ми неодноразово доходили до висновку, що ключовий фактор, який впливає на динаміку, а відповідно на ефективність, це фактор ресурсів. Буквально днями перший заступник міністра оборони України, генерал-лейтенант Іван Гаврилюк заявив, що паритет щодо артилерійських боєприпасів у нас зараз складає 1 до 2. Якщо на початок року таке співвідношення було 1 до 7, то після серії вдалих атак українських Сил оборони на бази, арсенали та склади, ворог почав відчувати брак боєприпасів, і в першу чергу на території Курської області. Саме тому і склалося таке досить вдале, як на мене, співвідношення. Це вже можна говорити абсолютно чітко про паритетність 1 до 2, з урахуванням більш влучних, більш ефективних дій українських гармашів. Це про паритет. Ми знаємо, що росіяни зазвичай використовують артилерійський вплив, щоб досягати певних територіальних успіхів. Зараз вони таких можливостей саме в артилерійській компонентні не мають. Але мають тотальну перевагу в авіаційній компоненті, ті самі КАБи – це серйозний виклик. Поки що ми не маємо варіантів, щоби ефективно протидіяти керованим авіабомбам. Звісно, що ворог має перевагу в людських ресурсах, в першу чергу за рахунок абсолютно бездарного і бездумного застосування саме живої сили. Так звані "м'ясні" чи піхотні штурми даються взнаки. Ворог отримує змогу просуватися вперед, але фактично все це просування всіюється трупами російських військовослужбовців.
"Сучасна західна зброя надзвичайно ефективна, але й досить вередлива"
Але тут виникає низка питань. Якщо йдеться про "Леопарди" і подібну техніку, то чи завжди вистачає компонентів, щоб їх ремонтувати? Якщо про F-16, то чи достатня їхня кількість? Якщо йдеться про дозволи на удари вглиб Росії, то які, куди і скільки? За яких умов можна було б досягти паритету з ворогом на всіх ділянках фронту?
Насправді, надзвичайно широка номенклатура. Сучасна зброя, яку нам передають західні партнери, надзвичайно ефективна, але й досить вередлива щодо ретельного та якісного її обслуговування. Звісно, що питання вчасних поставок запчастин є надзвичайно актуальним, бо техніка, яка експлуатується з таким рівнем інтенсивності, виходить з ладу. Отже питання ремонтів завжди актуальне. Але і тут ніші "задніх не пасуть". Якщо на початку цих процесів ми частково відправляли пошкоджену техніку західних виробників за кордон, щоб там її ремонтувати, то зараз ми спромоглися реалізувати бодай частину цього комплексу безпосередньо в Україні за рахунок наших сил та засобів. Звісно, що це максимально скорочує терміни регламентних та ремонтних робіт і дозволяють чим швидше повертати цю техніку на поле бою.
"Не пасуть задніх і українські виробники озброєння"
Ви сказали, що ми знищили кілька ворожих складів і цим зменшили інтенсивність російського вогню. Але чи зросли запаси у нас, чи запрацювала на повну силу "чеська ініціатива", і чи привіз чогось "смачного" Ллойд Остін до Києва?
Міністр оборони США заявив про поставку чергової партії техніки, озброєння та боєприпасів в рамках 400-мільйонного траншу військово-технічної допомоги. Це важливо. Всі ці речі дозволяють перекривати поточні потреби українських Сил оборони. Але не пасуть задніх і українські виробники озброєння та військової техніки. Останнім часом таких поставок від вітчизняних виробників стає дедалі більше. І це чудово. Відбувається це не лише на українських підприємствах, а й в рамках кооперації з нашими західними партнерами. В такий спосіб ми маємо можливість у відносно безпечних умовах виготовляти те, що потрібно на полі бою.
Наскільки системно і регулярно наші партнери здійснюють постачання озброєнь у рамках домовленостей, що відбулися раніше, і які перспективи того, що ця допомога йтиме далі?
Це питання є надзвичайно актуальним. І недарма президент України Володимир Зеленський щоразу, спілкуючись зі своїми західними візаві, артикулює на інтенсифікації та збільшенні темпів і обсягів поставок озброєння та військової техніки. Бо все це необхідно на полі бою. Звісно, що є не лише проекти, які реалізуються в рамках "Рамштайн 50+". Є міждержавні двосторонні домовленості, є довготривалі проєкти, на кшталт тих, що реалізує уряд США. Тобто замовлення безпосередньо в американських виробників щодо тих чи інших компонентів, які потрібні українському війську. І ці проєкти можуть реалізовувати протягом, навіть не місяців, а років. Тобто ці поставки відбуваються.
Щодо ворожих поставок, ми знаємо – щонайменше 3 млн артилерійських боєприпасів від уряду Північної Кореї, поставки артилерійських снарядів і дронів від уряду Ісламської республіки Іран, є певна колаборація РФ з Білоруссю щодо поставок і озброєння, і військової техніки, і боєприпасів. Тобто російська армія шукає буквально по всьому світові необхідні для ведення агресивної війни компоненти. Ну а ми, намагаючись компенсувати наші ресурсні витрати на полі бою, співпрацюємо і з нашими західними партнерами, і збільшуємо обсяги виробництва на підприємствах вітчизняного ОПК.
Владислав Селезньов. Фото: facebook/vladislav.seleznev.94
"Говорити про стагнацію на фронті не доводиться"
Ще влітку ви часто посилалися на слова очільника ГУР Кирила Буданова про те, що у росіян залишилося резерву приблизно на 1,5 місяці, і такої інтенсивності атаки вони зможуть провадити десь до середини жовтня. Чи можна вже підбити певні підсумки цієї "осінньої кампанії", з чим ми входимо на фронті в зиму, і чи справдилися ці слова?
Я трохи деталізую. Тоді генерал Буданов зазначав, що на початок жовтня, десь до 7 числа наступальний потенціал російської армії мав би бути вихолощений і Росія була б змушена брати оперативну паузу, щоб поповнювати свої штурмові загони, готуватись до осінньо-зимової наступальної кампанії. Друга половина жовтня, говорити про стагнацію на фронті не доводиться, ворог продовжує атакувати наші позиції. Десь інтенсивність бойових дій більш масштабна, як-то Курахівський чи Покровський напрямок. Десь бойових дій значно менше, але вони і там відбуваються. А це говорить про те, що у ворога є ресурси. Де він їх взяв, чи за рахунок мобілізації внутрішніх сил та засобів, чи за рахунок поставок озброєння від країн "вісі зла" (Іран, Північна Корея), мені достеменно невідомо. Але факт залишається фактом: російська армія продовжує вести наступальні дії і говорити про стагнацію на полі бою, мабуть що не варто. Коли це станеться? Я думаю, що тут ми маємо займати дещо помірковану позицію, бо робити просто порожні заяви – непрофесійно. Треба почекати щонайменше звітів від української розвідки, бо вона насправді працює. Але, як на мене, є ключове "але" – українська армія щодоби працює над тим, щоб максимально знижувати бойовий потенціал ворога. І не лише за рахунок бойових дій на полі бою, а й за рахунок атак в глибину РФ, де ми руйнуємо не тільки арсенали, склади та елементи критичної енергетичної інфраструктури, а й б'ємо по найдорожчому, буквально по "святому" для російського люду – по об'єктах, які мають відношення до виробництва спиртів.
А ці удари по спиртзаводах для чого насправді?
Заводи, які займаються виробництвом спиртів, також задіяні у виробленні певних компонентів для ракетного пального. Тому очевидно, що ці об'єкти мають статус об'єктів стратегічної промисловості і вони є законними цілями для українських Сил оборони. Стосовно оковитої, то можливо росіяни і відчують певний брак такого продукту на своїх столах. Але ключовий фактор, чому ми зосереджуємо удари і по таких специфічних об'єктах, це руйнація ворожого військового потенціалу.
"Білорусь виступає донором поточних потреб російського війська"
Щодо колаборації РФ і Білорусі. Що взагалі Білорусь зараз виробляє, в якій кількості, наскільки її оборонка перейшла на військові рейки?
Буквально днями вчергове на летовище "Мачулищі" в Білорусі прилетів російський військово-транспортний літак Ан-124 "Руслан". Що він привіз невідомо, але факт переміщення такого потужного літака заслуговує на увагу. Щодо оборонно-промислового потенціалу Білорусь. Там розгалужена мережа заводів, на яких російська армія нині відновлює та ремонтує свою бронетехніку і інше устаткування. Починаючи з 22-го року, РФ регулярно вивозила з баз і складів не лише білоруську бронетехніку, яка була на зберіганні, а й артилерійські боєприпаси і деякі елементи артилерійського озброєння. Тобто фактично Білорусь виступає певною мірою донором для забезпечення поточних потреб російського війська, а також займається відновленням пошкодженої російської техніки. На полігонах донедавна відбувалася ще підготовка російських військовослужбовців. Зараз ці масштаби не такі, про що варто було б говорити. Хоча українська розвідка повідомляє, що досі на території Білорусі перебувають найманці з приватної військової компанії "Вагнер", які займається там певною дорадчою чи тренувальною місією. В будь-якому разі, 1000 км лінії держкордону між Україною та Білоруссю – це так само лінія фронту. Так, вона неактивна, але українські Сили оборони продовжують вдосконалювати наші фортифікації на цій ділянці. Відповідно український Генштаб мусить тримати там досить серйозний комплекс сил та засобів, щоб завжди бути напоготові.
"Зміна концепції Пхеньяна може дозволити Сеулу здійснювати прямі поставки озброєння та військової техніки"
Про присутність північнокорейських вояків на театрі бойових дій довкола і в самій Україні вже говорить на повний голос. Південна Корея, кажуть, міркує про направлення до нас військових і розвідників. Що буде далі, на вашу думку?
Я маю надію на серйозне зрушення в рамках військово-технічного співробітництва між Україною та Південною Кореєю. Чому? Армія Південної Кореї серед найпотужніших армій світу, посідає 5-ту позицію. Оборонно-промисловий потенціал цієї азійської країни спроможний продавати на ринки озброєнь продукцію військового значення на 8-й позиції. Причому потенціал настільки масштабний, що скоріш за все за пару років обсяги продажу озброєння та військової техніки можуть дозволити посісти цій країні 4-у сходинку, потіснивши Німеччину. Це зброя високотехнологічна, дуже ефективна і дуже смертоносна. Зараз ми отримуємо, бодай частину, устаткування і артилерійських боєприпасів від Південної Кореї. Але це поставки через треті країни, бо досить жорстке внутрішнє законодавство Південної Кореї не дозволяє здійснювати продаж такого озброєння чи боєприпасів напряму країні, яка дотична до бойових дій. Зміна концепції Пхеньяна може дозволити Сеулу здійснювати прямі поставки озброєння та військової техніки.
Тобто вони можуть внести зміни в законодавство?
Безумовно, бо зараз постає актуальне питання щодо забезпечення власної національної безпеки через участь північно-корейських військовослужбовців в бойових діях на боці РФ. Тому для того, щоб діяти максимально раціонально та ефективно, я думаю, що уряд в Сеулі може вдатися до таких дуже важливих для нас кроків. Бо отримання високотехнологічного озброєння та військової техніки від наших корейських партнерів – це серйозне посилення бойових можливостей українського війська.
