Ілюстративне фото: Facebook/Міністерство аграрної політики та продовольства України
Українські аграрії продовжують сіяти попри складні безпекові умови
– В Україні стартувала посівна. За даними Мінагрополітики, польові роботи розпочалися вже у 14 областях. Де найактивніше зараз вони відбуваються і що саме сіють аграрії?
Посівна у нас тільки розпочинається, вона триває всього 2 тижні. Цього року вона почалася наприкінці лютого і першими стартували південні регіони – Одеська, Херсонська і Миколаївська області. Незважаючи на складні безпекові умови, українські аграрії продовжують сіяти і станом на зараз в цілому по країни засіяно не більше 5% від плану самих перших ярих культур – пшениці та ячменю. Але посівна лише стартує і буде ще тривати місяць-півтора. Все буде залежати від погодних умов. Спочатку сіють пшеницю і ячмінь, а потім уже більш пізні культури – кукурудза, соняшник, соя, ярий ріпак.
На окупованих територіях ми втратили близько 24% ріллі
– В наших аграрії вже є досвід посівної в умовах війни. Але чим відрізняється вона цьогоріч від 2023 або 2022 років?
2022 року, попри надзвичайно складні обставини, українських аграрії засіяли дуже багато угідь. У них був запас міцності 2021 року, бо вони мали рекордний врожай зернових і олійних. Ми тоді зібрали 108 мільйонів тонн цих культур. І дякуючи значним фінансовим запасам ми могли здійснити посівну 2022 року. Якщо говорити про 2023 рік, то ситуація була набагато складніша, тому що фінансові можливості аграріїв зменшувались, експорт не функціонував повноцінно, відповідно, були перехідні залишки, які вони не могли реалізувати. В 2023 році українські аграрії почали зменшувати норми внесення добрив, почали менше використовувати засоби захисту рослин. Однак посівна все одно відбулася. Трохи на менших площах, бо на окупованих територій ми втратили близько 22-24% ріллі. Але посівна відбулася, і за результатами 2023 року вдалося отримати дуже гарні показники врожайності.
Якщо говорити про 2024 рік, то ситуація ще більш ускладнюється. Бо, крім воєнних проблеми, знижуються ціни на світових ринках. І українські аграрії, незважаючи навіть на надзвичайно складну логістику, отримують менше коштів. Однак в 2024-му посівна починається, буде спостерігатися певна зміна структури посівів, швидше за все будуть менші посівні площі, але робота продовжується.
Ціни на добрива почали знижуватися
– Чи впливає на якість зерна обмежене використання певних добрив?
Впливає. Якщо в 2023-му році норма внесення добрив зменшилась на 20%, то цього року аграрії вже будуть змушені вносити ці добрива, тому що земля виснажується і не зможе дати високі показники врожайності і якості зерна. Тому ми прогнозуємо, що в 2024-му році буде збільшуватись норма внесення. Дуже добре, що ціни на добрива зараз почали знижуватися і аграрії мають можливість збільшити норми внесення, однак це не будуть ті обсяги, які були до початку війни.
– До повномасштабного вторгнення наші аграрії зазвичай купували російські добрива. Де зараз ми їх беремо?
Однозначно, це не російські добрива. У нас є власне виробництво добрив, і частково ми змушені імпортувати. Точну географію не скажу, але географія постачальників змінилася кардинально. Добрива є. На початку війни були великі складності з логістикою, бо були заблоковані морські порти, а західні переходи не були настільки розвинені. Однак зараз ситуація стабілізувалася, і фізично добрива потрапляють на український ринок.
У 2023-му все зерно було збережено на елеваторах або відразу експортоване
– Свого часу Росія методично знищувала наші зерносховища. Яка ситуація у нас зараз зі зберіганням збіжжя?
Ця проблема вирішена трішки іншим шляхом. Повторюся, в 2021 році ми мали 108 мільйонів тонн врожаю. У 2023-му валовий збір був близько 78 мільйонів тонн, плюс налагодився експорт. Відповідно у нас немає значних перехідних залишків. Ситуація була критична на початку війни, коли ми не встигали вивезти все зерно. Тоді нам допомагали багато партнери поліетиленовими рукавами, зерно зберігали в полях. Це не ідеальне зберігання, однак це допомагало вирішити ситуацію. Зараз таких проблем не спостерігається, і наскільки я володію інформацією, в 2023-му все зерно було збережено на елеваторах або одразу експортоване.
– У прифронтових регіонах, зрозуміло, що складно, але там робота все одно триває. Так?
Так, робота триває навіть на прифронтових територіях. Є величезні безпекові моменти. Є брак персоналу, тому що велика частина працівників мобілізована, частина виїхала. І дуже ускладнена логістика, а це все додаткові кошти. Ще потрібно врахувати, що аграрії орендують землю, відповідно, платять людям за паї. У них є зобов'язання. І навіть не посіявши, вони все одно повинні виділити якісь кошти, щоб розрахуватися за використання землі.
– Ми пам'ятаємо, як росіяни вивозили все зерно, яке посіяли і зібрали наші аграрії. А що вони роблять з землями, вони щось там сіють?
Швидше за все так, однак навряд чи на всіх територіях. Я думаю, що там створили такі умови, що аграрії або змушені працювати, або на цих землях працюють росіяни, яких привезли і фактично відібрали ці землі. Однак на початку війни за зерно з окупованих територіях пропонували таку мізерну ціну, що ніякої економічної доцільності вести подальшу діяльність не було. Що відбувається зараз, сказати доволі складно. Бо зв'язок з людьми втрачено, а доволі часто і небезпечно з'ясовувати. Тому ми маємо тільки інформацію від наших партнерів про те, що українське зерно все-таки продовжує потрапляти на світовий ринок.
Світлана Литвин. Фото: agroelita.info
Передусім зараз розміновуються ті території, на яких вирощують овочі
– Як відбувається посівна на територіях, де можлива наявність вибухонебезпечних предметів?
Усі землі перевіряються. Спочатку проходять сапери. Далі, залежно від результатів, вони або призначають розмінування, або роблять огляд і дають добро на продовження господарської діяльності. Якщо я не помиляюся, то на півдні України ми мали близько 450 тисяч гектарів таких земель. Вони поступово розміновуються, але цей процес дуже тривалий. Пріоритет надається овочівництву, тому що південь традиційно спеціалізувався на вирощуванні овочів. І передусім зараз розміновуються ті території, на яких вирощують овочі. Однак це питання, на жаль, ще на роки, якщо не на десятки років.
Навіть в умовах війни Україна найбільший світовий виробник і експортер соняшникової олії
– Які корективи внесла війна в структурі посівів? Які регіони на користь чого зараз роблять вибір?
Якщо розглядати в цілому територію України, то тут ми можемо спостерігати чітку тенденцію зменшення посівів зернових культур (пшениця, кукурудза, ячмінь), і збільшення посівів олійних культур (соняшник, соя, ріпак). Це ті культури, які Україна вирощує найбільше. І їх фактично замінити чимось іншим не можна. Тому що потім не буде куди це продовольство діти. Світовий ринок таких обсягів не потребує, а Україна стільки не з'їсть. Тому все відбувається фактично в межах цих 6-ти культур. Посіви зернових зменшуються, в першу чергу кукурудзи, тому що їх набагато складніше експортувати. Ця продукція має високу врожайність – від 5 до 9 центнерів з гектар (для порівняння, олійні – близько 2,5 центнерів). Відповідно вони мають великий вал, який потрібно вивезти. При цьому ціна на них в 2 рази менша порівняно з олійними культурами. Крім того, в Україні налагоджений процес переробки олійних культур, в першу чергу соняшникової олії. Навіть в умовах війни ми залишаємося найбільшим світовим виробником і експортером соняшникової олії. Відповідно в Україні олійні культури вирощуються, тут же переробляються і фактично ми експортуємо продукт з доданою вартістю, який має менші обсяги і більше заробітку. Однак немає підстав говорити, що Україна повністю переключиться на олійні культури. Ми продовжуємо вирощувати пшеницю, ячмінь і кукурудзу.
Продовольчій безпеці України нічого не загрожує
– Чи можливо таке, що щось буде скорочено критично? Структуру посівні аграрії якось узгоджують?
Кожен аграрій самостійно вирішує, що він буде сіяти. Однак, продовольчій безпеці України нічого не загрожує по жодній позиції. Якщо ми мали певні проблеми з деякими видами овочів на початку війни, через частково окупований Південь, то зараз овочі вирощують майже по всій території України. Активно підключилася Західна і Центральна Україна. Тому немає підстав говорити, що щось страждає,. Приблизно 60-70% того, що ми вирощуємо, ми експортуємо і таким чином наповнюємо бюджет країни. Тому ці позиції, мабуть, і не погоджуються між собою. Аграрії чітко відчувають, на які культури існує попит, і що з ним далі робити. Виключення становлять лише нішеві культури. Наприклад, гречка, обсяги виробництва якої в нас постійно стрибають то вгору, то вниз. Відповідно, коливаються і ціни. Так само з цукровими буряками та іншими позиціями. Однак, в цілому по Україні посівні площі під цими нішевими культурами незначні в порівнянні з 6-ма основними.
– Наскільки аграрії зараз можуть дозволити собі ризикувати, обираючи певну культуру?
Вони весь час ризикують і намагаються вирощувати не 1-2 культури, а хоча б 5-6 і таким чином підстраховують себе. Тому що навіть на пшеницю ціна може дуже суттєво опуститися. І якщо ти зосередився лише на цій культурі, то підеш в значний збиток. Наприклад, цього року серед всього переліку культур прибутковими були лише соя і цукровий буряк, які доволі часто рятували все господарство.
Озимі не погано перезимували, втрати мінімальні
– Як погодні умови цього року впливають на посівну?
Восени 2023 року були дуже значні побоювання, що ми не зможемо отримати гарний врожай озимої пшениці, тому що осінь була дуже суха і посівна була дуже розтягнута в часі. Сіяли тоді, коли навіть здавалося, що це вже запізно. Однак зима була доволі сприятлива. Озимі не погано перезимували, втрати мінімальні. Це похолодання, що ми маємо зараз, ніякої загрози теж не несе. Культури можуть трішки пригальмувати свій розвиток, але суттєвої шкоди не буде. А дощі весною – це дуже добре. Зараз достатня кількість продуктивної вологи в ґрунті, є всі умови для посівної. Головне, щоб ці дощі не затягнулися.
Експорт став більш прогнозований, з меншими логістичними витратами
– Відкриття "Зернового коридору" дало аграріям необхідні гроші для того, щоб спланувати цю посівну?
Це дало мінімально необхідні кошти. Фактично з жовтня Україна почала самостійно експортувати власним "Зерновим коридором" і з того моменту це стало економічно доцільно. Коли більш-менш повноцінно запрацювали 3 морських порти Одеської області, експорт став більш прогнозований, з меншими логістичними витратами. І саме це дало віру українським аграріям, що продукцію, яку вони виростять у 2024 році, буде можливість експортувати. Однак проблема фінансування залишається дуже гострою. На світовому ринку падають ціни на всі види зернових і олійних культур. Це призводить до того, що необхідного рівня прибутковості немає. Є державні програми надання кредитів, і аграрії ними активно користуються, щоб заповнити певні прогалини.
– Як багато зерна ми експортували через українсько-польський кордон і наскільки цей коридор для нас критично важливий?
Станом на зараз через польські кордони ми експортуємо не більше 5% всіх видів агропромислової продукції. Це небагато. Але це все дякуючи тому, що в нас зараз є альтернатива. В нас є одеські порти, які експортують близько 7 мільйонів тонн. У нас є Дунайські річкові порти, обсяги експорту яких можуть становити 2,5 мільйони тонн. Тому це є критично для тих видів товарів, які ми не можемо возити морем. До нещодавна ми експортували продовольство, яке було насипом (зернові, олійні, різні рідини). Однак ми не могли, наприклад, м'ясо птиці везти морським шляхом, бо не було контейнерів. Не могли везти ягоди, мед і так далі. Тобто ці позиції йшли переважно через польський кордон. І зараз страждають, передусім, ті експортери, які не можуть експортувати свою продукцію через морські шляхи.
Кадри – це головний біль усіх аграріїв
– Щодо кадрових проблем. Як аграрії вирішують це питання?
Це головний біль усіх аграріїв, тому що механізатори, трактористи – це ті люди, які максимально адаптовані для військової спеціальності. Вони вміють поводитися з технікою, вміють її ремонтувати і їх мобілізують в першу чергу. В аграрних підприємстві є можливість забронювати певну кількість персоналу, однак не більше 50%. А з половиною механізаторів і трактористів надзвичайно складно виконати весь функціонал. Тому вони активно залучають молодь, яку поки що не призивають в армію. Жінки йдуть навчатися таким спеціальностям. Існує вже маса програм для того, щоб швидко і якомога якісніше в поточних умовах підготувати альтернативу, щоб не зупинялася господарська діяльність.
