Російський солдат патрулює колишню колонію в Оленівці (тимчасово окупована Донеччина). Фото: АР
"Я був активістом ще за часів Майдану"
Кирило Масалітін: Я з Полтавщини, з міста Горішні Плавні. Навчався в Національному гірничому університеті у місті Дніпрі. Я був на третьому курсі, закінчився Майдан, почалася анексія Криму, потім літо 2014 року. Служити, йти воювати вийшло тільки наприкінці 2014 року. Ми закрили зимову сесію в університеті і поїхали. Україна — це така собі велика сім'я, і у нас у кожній сім'ї можуть бути якісь проблеми, але ми не дозволяємо лізти в нашу сім'ю комусь іншому, стороннім особам. Це ж правильно. І тут, мабуть, за таким же принципом. Відбулась анексія Криму, окупанти влізли в нашу сім'ю, стверджуючи, що "люди хочуть жити інакше, і ми для них це робимо". Але це абсолютна маячня, і це підтвердилось просто тим, що вони у 2022 році зробили повномасштабне вторгнення. Це внутрішня мотивація. Я був активістом ще за часів Майдану.
На початку 2015 року Кирило Масалітін потрапив безпосередньо в "Азов". А менш ніж через місяць він отримав бойове хрещення.
Кирило Масалітін: Була Павлопіль-Широкінська наступальна операція, в якій я теж брав участь. Потім була оборона в Широкіному. Нас потім вивели. Згодом отримав звання сержанта. У тій же школі потім лишився, був інструктором. У 2021 році мене було призначено головним сержантом 1-го батальйону.
Повномасштабне вторгнення зустрів у Маріуполі
Повномасштабне вторгнення Кирило Масалітін зустрів у Маріуполі. Те, що буде загострення, розуміли усі тамтешні військові.
Кирило Масалітін: Наш батальйон розташовувався у місті Маріуполі. Ми ще як військові трохи аналізуємо ситуацію, яка відбувається, і оперативну обстановку, і політичну складову. За декілька днів до початку вторгнення, як воно там називалось, узаконили ці "бананові" республіки. Всі маркери вказували, що буде щось масштабне, глобальне. І ми до цього трохи готувалися. Проводили рекогностування місцевості, підготовлювали боєкомплекти тощо. Просто готувалися фізично до майбутніх будь-яких дій, які мали там бути. Найважче, мабуть, було на самому початку, це перші тиждень-два. Було трохи складно всім усвідомити масштаби. Дуже високий темп був. Перший тиждень якось воно все тільки починалося, на підходах було. Щойно вони ще були десь там, але тут вже дісталися межі міста. Коли вони почали підходити до міста, то почалось таке собі усвідомлення того, що відбувається. І ще складний період, коли ми були на заводі останні тижнів два. Тому що треба було осягнути своїм розумом, що ця ситуація може закінчитися тим, що ми всі загинемо на заводі, або якимось іншим варіантом, про який ніхто не знає і не розуміє, як це має відбуватись. Сприйняття було досить складним. Тому що ми вже на заводі, ми в повному оточенні, ми на відносно вже невеликій території, тому що це було півмільйонне місто, а це територія заводу, і в порівнянні з містом, це дуже маленька територія, у нас дуже багато поранених. Це був такий складний момент. Вибору в нас також багато не було, тому ми робили все, що могли з нашого боку.
(5).jpeg)
Кирило Масалітін під час оборони "Азовсталі". Фото з особистого архіву Кирила Масалітіна
"Я там втратив від 15 до 20 кг"
86 днів тривала оборона Маріуполя. Завод "Азовсталь" став останнім рубежем захисту міста. Далі був наказ Вищого військового командування України вийти із заблокованого комбінату і цим самим зберегти життя бійцям. Вихід захисників із "Азовсталі" почався 16 травня 2022 року. Більшість із них була направлена до Оленівки.
Кирило Масалітін: Це не радість була, це була можливість видихнути, можливість була вижити перш за все. Тому це були дуже змішані відчуття. Ми розуміли, що нам не буде солодко в полоні. Ми зранку невеликими групами виходили, складали зброю, підіймалися на міст, на мосту в нас перевіряли речі і саджали в автобуси. Це були спочатку просто військові росгвардійці. Досить зневажливо ставилися, але без чогось глобального. Це колонія барачного типу, були бараки, територія. Було переповнено, нас там більше двох тисяч, а вона розрахована до півтори тисячі осіб. Тому трохи були складнощі з проживанням, з харчуванням. Були такі моменти. Годували погано, хотілося всього. Всього, аби побільше. Навіть те, що давали, але хотілося просто побільше. Тому що годували погано, мало. Я там втратив від 15 до 20 кг, при тому, що я сам по собі худий, годували кашами і "щами". Саме "щі", "русскіє щі". Там залежало від того, яка зміна. Спочатку було нормально більш-менш. Але поступово наглядачі змінювались, затягували всіх, і ставлення ставало далі гірше. Було суворо, зневажливо. Я не можу на 100% гарантувати, що до нас було дуже особливе ставлення, але з того, що я бачив і чув, з того, що я знаю, до нас було ставлення особливе. І вони справді вважали нас "фашистами", "нацистами". Те, що вони чули у своїй пропаганді, усе це виливалося на нас.
У полонених відібрали майже всі речі. Спочатку дещо видали для щоденних потреб ― зубну пасту, туалетний папір, станки для гоління, але все швидко закінчилося. У бараці Кирила було 337 людей, навіть матраців на всіх не вистачало.
Кирило Масалітін: 6-та ранку ― підйом і гімн Росії, 8-ма ранку ‒ сніданок, 12-та або 1-ша година ‒ обід і о 6-й або 7-й ‒ вечеря. А весь інший час нічим не займались. Десь, якщо пощастить, можна книжку почитати, можна поспілкуватися з кимось, або просто роби, що хочеш. Але там немає що робити. Або сил на це немає. Можна було речі попрати, можна було помитись. Хлопці робили там шашки, карти, шахи. Але це було на початку, потім вже з цим було значно складніше.
Кирило Масалітін після визволення з російського полону завдяки обміну, вересень 2022 року. Фото з особистого архіву Кирила Масалітіна
193 полонених із трьох різних "азовських" бараків перевели до одного
27 липня 2022 року, напередодні теракту в Оленівці в барак до Кирила Масалітіна прийшли працівники колонії, зачитали список полонених, яким треба зібрати речі й чекати. У списку були військовослужбовці різних посад і категорій. Загалом 193 полонених із трьох різних "азовських" бараків перевели до одного.
Кирило Масалітін: Пояснення начальника колонії було таке, що "ми там десь робимо ремонт, зараз ми його доробимо і ви туди переїдете". Ніхто ж нічого не знав. Потім 28-го числа, напередодні вибуху, росіяни закрили нас у бараку всіх і вішали колючий дріт по паркану, по периметру, вішали ліхтарі освітлювальні по території. На той момент ми вже нічому не дивувались, бо з росіянами логіки шукати не доводилось. Я спав і прокинувся через те, що працювали десь ворожі гради. І в мене таке передчуття було, якесь хвилювання почалось. Росіяни періодично неподалік від Оленівки постійно чимось стріляли ― чи то артилерія, чи то ППО. Надто близько були "Гради", і наче стався вибух. Я прокинувся. Зрештою був ще один вибух безпосередньо в самому бараці. Я впав під ліжко, у мене розболівся живіт, а я не міг зрозуміти чому. У мене болів живіт. Я впав під ліжко, дочекався поки піде ця перша хвилина-дві, всі почнуть вибігати, бо паніка. Знайшов якесь взуття, у мене було два лівих або два правих капці. Вдягнув їх і почав виходити з бараку, але не міг розігнутися, дуже боліло. Вийшли з бараку, одразу біля нього, хто поранений був, хто непоранений, у нас там палета стояла. Ми на неї прилягли, а далі хтось із хлопців почав кричати, щоб ми виходили за територію дворика, за паркан, щоб вогонь не перекинувся на нас, бо це було біля бараку. Хтось виламав паркан, ми вилізли і пішли, там було місце. Ми збиралися на дорозі. Усі, хто вийшли, кого витягнули. Працівників колонії там не було. Витягали всі свої хлопці. Хто міг ходити, хто не був поранений, або поранений не дуже сильно, витягали всі, кого могли витягти. Там були наші медики, які були з нами в Маріуполі, й вони їх підняли. Вони прийшли, намагалися рятувати хлопців, кого могли, не вистачало бинтів, не вистачало ліків і всього іншого, тому вони зі свого боку зробили все можливе. Зі сторони співробітників адміністрації колонії не було зроблено майже нічого, вони, потім підійшовши, не дозволяли виходити за ворота. Вони не дозволяли підходити і навіть стріляли у повітря, щоб ми не підходили, кричали: "Не падхадіть, стойтє на мєстє!".
Дістали уламки, вирізали частину кишківника
У Кирила Масалітіна було 2 проникаючих поранення в живіт, також уламки потрапили в руку і ногу. Його разом з іншими пораненими повезли в Донецьк до лікарні. Багато хто з "азовців" був у тяжкому стані. Про машини "швидкої допомоги" навіть мова не йшла, для транспортування поранених полонених використовували "Камази". Лікували в Донецьку умовно, але мінімальні для збереження життя Кирила дії зробили. З нього дістали уламки, вирізали частину кишківника.
Кирило Масалітін: Нас зранку позакидали в "Камази" і відвезли в лікарню. Спочатку в одну, потім в другу. Нас привезли в одну, там багато поранених, і мене відвезли в іншу лікарню, там прооперували. На початку вересня і я повернувся в Оленівку. Там помінялась адміністрація і все стало набагато гірше, ніж було до того. Вони почали затягувати по дисципліні дуже, відбувалися побиття, викликали когось на допит і він приходив побитий. На той час, у вересні, вже кудись виходити за територію бараку було небезпечно. Деякі запитання були, які просто незрозуміло, звідки вони беруть, як на них відповідати, але там доводилося щось їм говорити, аби не бути забитими російськими силовиками. Це були просто дурні питання, "брєд".
"Хлопці, ви вдома, слава Україні! Виходьте"
21 вересня 2022 року стався великий обмін полонених. Серед них був і Кирило Масалітін
Кирило Масалітін: 20 вересня, десь об 11 ранку, забрали з бараку. Потім ми аж до вечора сиділи чекали, ввечері нас завантажили в "Камази", відвезли в Таганрог, посадили в літак. І вже літаком ми через Москву ― в Гомель, у Гомелі ― в автобуси і на кордон. Така неприємна поїздка була. Десь до половини шляху не здогадувалися, але потім почув розмову росіян і зрозумів, що це обмінювати. Нас привезли на кордон, увійшов представник з України, каже: "Хлопці, все, ви вдома, слава Україні! Виходьте". Далі нас забрали в лікарню, спочатку в Чернігів, потім вже в Київ, і ми проходили реабілітацію.
Кирило Масалітін повернувся до служби, 2023 рік. Фото з особистого архіву Кирила Масалітіна
Нині Кирило Масалітін із позивним "Масло" повернувся до служби. Захищає Україну на тій же посаді у тому ж підрозділі, що й до полону.
Нагадаємо, що одразу після теракту росіяни заявили, що вибух в Оленівці стався нібито внаслідок українського обстрілу з "Хаймарса". В ООН це категорично заперечили. Згодом українська сторона оголосила версію про застосування російськими окупантами реактивного термобаричного гранатомета. Але міжнародні організації так і не отримали доступу до місця трагедії.
