Богдана Неборак. Фото: prjctr.com
Аби почати думати певною мовою, потрібно цього хотіти
Мовою треба почати думати. І допоки ти не думаєш мовою, якою говориш, допоки в тебе працює цей внутрішній google-перекладач, не можна вважати свій мовний інструмент ідеальним. Що ви про це скажете?
Складне питання. Мені здається, аби почати думати певною мовою, потрібно цього хотіти. Звучить дуже просто, але в цьому насправді величезний виклик. Бо я тут зіставляю це із своїм досвідом вивчення англійської, французької мови, трохи знаю польську мову і розумію, що коли я потрапляю у мовне середовище або ж коли мені потрібно писати цією мовою певний текст або готувати доповідь яку-небудь, якщо я багато читаю цією мовою, я починаю нею думати.
Слухати радіо — бути у просторі літературної української
Є універсальний рецепт, як починати вивчати мову?
Мені страшенно складно відповідати на це запитання, оскільки, коли ми говоримо про українську мову, це моя рідна мова, якою я завжди працювала, завжди говорила, вона була і завжди залишиться моєю першою мовою. Я переконана, що дуже добре працює оточення українськомовне. І це оточення може бути дуже різним, бо є люди, з якими дуже добре працює візуальна інформація. Маю на увазі навіть книжки, тому що ти читаєш ці слова українською, ти промовляєш їх і вони закарбовуються. Для когось важливими є подкасти чи, скажімо, радіо. Слухати радіо — це мати змогу повсякчас бути у просторі літературної української мови. Тому я думаю, тут слід бути дуже чутливим до себе і довідуватися про те, а які підходи працюють із тобою найкраще? Для покращення мови, яка би вона не була, дійсно дуже добре працює література, особливо художня. І, можливо, не тільки оригінально написана у нашому випадку українською мовою, а переклади. Бо добрі перекладачі неймовірно глибоко у мові. Потрібно дуже добре знати мову, на яку ти перекладаєш. З мовою ти ніколи не можеш поставити крапку. Це процес вивчення тривалістю на все життя, незалежно від того, перша це в тебе мова, друга чи якась іще.
Суржик, але це український суржик
Хочу поговорити про суржик. Що це за стадія розвитку мови і як до неї ставитись?
Це жива мова. Це суржик, але це український суржик. Я не маю агресивного ставлення до подібних інсценівок, які ми можемо чути на вулицях Києва, Львова, Дніпра чи будь-якого іншого українського міста. Це ще одна із мовних форм, у яких насправді іноді можуть поставати і нові слова, які вже значно пізніше академіки будуть певним чином інтегрувати у те, що ми називаємо мовною нормою.
Маляр і художник
Як ви ставитеся до тих слів, які викликають подив або навіть роздратування у когось, а потім, коли копаєш історію, з'ясовується, що вони й були у нашому вжитку, що вони мають коріння дійсно українське. Ці слова самі виборюють своє життя чи це носії додають їх у мову і таким чином мові дають життя?
Не слід боятися заглядати у словник. Коли мова йде про слова, які мають походження іноді навіть із давньоруських часів, вони можуть буцімто звучати, як росіянізми. Але коли ми дивимось на етимологію цього слова, на походження цього слова, на те, звідкіля узявся корінь, ми розуміємо, що це не так, це не росіянізм. Тому я насправді, коли чую звинувачення щодо певних слів, завжди іду перевіряти, чи дійсно вони мають російське походження чи ні?
Оксана Забужко у студії Українського Радіо
Тут є інший цікавий вимір, який теж стосується маловживаних слів. Про це часто говорить Оксана Забужко – авторка цьогорічного Диктанту національної єдності. Коли ми читаємо стару українську літературу – це зараз я не термін вжила, а маю на увазі тих авторів, які сьогодні уже не з нами – це можуть бути які-небудь і 20 роки минулого століття, і кінець 19 століття. Варто завжди виписувати незнайомі слова. Тому що коли ми будемо читати Валер'яна Підмогильного, Івана Багряного чи Лесю Українку, ми неодмінно знайдемо ті слова, значення яких ми не знаємо. А вони українські й можливо вони окреслюють щось таке, що нам конче необхідно в нашому житті сьогодні. І ми можемо повернути таке слово.
З іншого боку є повернення до старого правопису. Ми часто про це говоримо, про скрипниківський правопис, але також саме після того, як скрипниківський правопис був знівельований у радянські часи, дуже багато слів були ототожнені із російськими, аби українська мова дійсно почала більше нагадувати російську. Юрій Шевельов говорив, що українській мові притаманним було слово маляр на позначення художника. Натомість для того, аби уподібнити до російського слова художник, було введено першим слово художник у словник, а маляр уже постало, як рідковживане.
Дуже важливо не вводити себе у неврози
Наскільки опанування мовою може бути повсякденною практикою для ширшого загалу?
Я гадаю, тут дуже важливо не вводити себе у неврози, тобто не ставити собі мету вивчити, скажімо, 20 нових слів українською мовою за один день або ж знайти там десяток не те що маловживаних, а таких слів, яких ніхто не знає. І почати їх постійно вживати, а потім розвивати ці короткі розмови. Я вважаю, що до всього треба підходити з розумом. Усе має приносити задоволення. Мова – це щось подібне до океану, на якому ти вже маневруєш, як тобі дозволяє твоє метафоричне мислення: чи ти на серфі, чи ти на кораблі, чи ти на яхті, чи ти просто пливеш – ти маєш отримувати задоволення від цього процесу, ти маєш прокачувати себе, але ти не маєш рвати свої м'язи і свої зв'язки. Є люди, які стають олімпійськими чемпіонами і вони будуть рвати ці мовні зв'язки. Водночас, на щастя, є українські письменники, і їм просто, відповідно до їхньої професії, належиться виходити за межі мови. Юрій Андрухович колись говорив про те, що поезія – це така форма мови, яка дозволяє зайти далі, ніж дозволяє така регулярна, нормальна мова. Коли нам, як читачам і читачкам, хочеться зайти за межі, ми можемо почитати хорошу поезію. Але на щодень –читання просто доброї літератури, яка вам до душі – чи це буде нонфікшн, чи це буде художня література, детективи, любовні романи, або ви захочете прочитати переклад Джойса, неважливо – це буде працювати з вашою мовою. І з мовою є такий момент делікатний – дуже легко витворити у собі супротив якраз-таки до цього поглиблення мовного знання. І мені здається, це дуже важливий момент, особливо на рівні шкільної освіти – побудувати дуже приватні стосунки з мовою, відчувати мову десь так, як ти відчуваєш свої органи чуття: це твої пальці, це твої очі, це твій нюх. Через свою мову ти можеш точнісінько так само краще описувати світ. І коли виникає це усвідомлення, воно неймовірно наснажує. Я переконана, що воно людину на індивідуальному рівні надихає.
"Я не вірю в лагідну українізацію"
Як щодо питання лагідної українізації? Якої ви думки?
Я не вірю в лагідну українізацію. Національна держава має мати національну політику, яка стосується її національної державної мови. Це просто нормально. Це точка нуль, від якої ми відштовхуємося, аби рухатися далі, аби у нас взагалі існував державний суверенітет. Але коли говорити про сьогодення і камінці, які кидають у нашу водойму, наш океан, в якому панує українська мова, скажу чесно, мене дуже надихає і мотивує можливість озиратись на попередників. Сьогодні ми дуже часто звертаємося, наприклад, до покоління шістдесятників. Усі кияни пам'ятають ці неймовірні черги на виставку Алли Горської. Я часто міркую про Ігоря Калинця, Василя Стуса, Івана Світличного, Євгена Сверстюка. У них були значно складніші умови, ніж у нас, у них не було національної держави, у них була тотальна русифікація, неможливість писати дисертації українською мовою – це можна перелічувати дуже довго. Але вони не покладали рук. І це означає, що якщо я дозволю, наприклад, собі в своїй роботі хоча би краплю якоїсь деморалізації, це буде просто негідно, коли я обертаюся на ці декілька десятиліть назад і розумію, в яких умовах ті люди працювали – а мені складно, виходить, зараз.
Радіодиктант національної єдності
Радіодиктант національної єдності. Я іноді чую, що нібито "диктант – не та форма, якою треба популяризувати мову. Це не працює, навіщо ви цим займаєтеся?! "Яка ваша думка?
Я думаю, що людина – істота соціальна, і тому нам дуже подобається робити щось разом. А ще людина, попри штучний інтелект та технологічний прогрес, дуже любить ритуали. Нам важливі ритуали, нам важливі різдвяні традиції, нам важливо ділитися, що у кого вдома робили. І таким ритуалом для нас завдяки цій традиції Суспільного став, як на мене, і Радіодиктант національної єдності. Водночас мені дуже подобається те, що ми пишемо його услід за словами наших сучасних авторів. Мені здається, що це дуже правильно і це дійсно надихає, розважає, незалежно від того, робите ви помилки чи ні, як їх багато. Це все не має значення. Має значення ця спільна дія о конкретній годині, коли ви збираєте поруч із близькими або ж поруч із радіоприймачем і пишете диктант.
(1).jpg)
Читати також: Як взяти участь у Радіодиктанті національної єдності – 2024
